Якщо лікар підозрює в дорослого чи в дитини туберкульоз, то організовує для нього подальші діагностичні обстеження. Запідозрити туберкульоз можна за симптомами та/чи за результатами радіологічного обстеження органів грудної клітки.
Запорукою раннього виявлення туберкульозу серед груп підвищеного ризику є систематичне скринінгове анкетування, радіологічне дослідження органів грудної клітки, а також у деяких випадках молекулярно-генетичне дослідження. Для останнього в пацієнта беруть мокротиння чи інші біологічні рідини, зокрема кал у маленьких дітей. Такі методи не лише виявляють інфекцію, а й визначають чутливість бактерій до антибіотиків — це важливо для подальшого лікування.
Якщо аналізи підтверджують туберкульоз, сімейний лікар за потреби скеровує пацієнта на консультацію до лікаря-фтизіатра. Той призначить схему лікування та визначить потребу у стаціонарному лікуванні.
Стаціонарно пацієнт може лікуватися у регіональному фтизіопульмонологічному закладі. В усіх регіонах достатньо стаціонарних ліжок для всіх пацієнтів, які потребують госпіталізації.
Переважна більшість випадків туберкульозу все ж не потребує тривалого стаціонарного лікування. Пацієнти починають лікуватися амбулаторно, тобто вдома, коли в їхньому мокротинні збудник туберкульозу не виявляється або після 2-3 тижнів ефективного лікування. Така людина більше не є заразною для навколишніх, хоча лікування ще триває.
Амбулаторне лікування від туберкульозу у більшості випадків веде сімейний лікар, інколи — фтизіатр. За потреби сімейний лікар може проконсультуватися щодо свого пацієнта із фтизіатром. Сімейний лікар супроводжує пацієнта протягом усього лікування: безоплатно видає необхідні препарати, які отримує від регіонального фтизіопульмонологічного закладу, призначає аналізи для відстеження успішності лікування і раннього виявлення можливих побічних реакцій на терапію та за потреби надає психосоціальну підтримку.
Нагадуємо, що до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз належать:
- діти й дорослі, які контактували з хворим на туберкульоз;
- діти й дорослі, які живуть з ВІЛ;
- люди, які працюють чи працювали на виробництві з впливом діоксиду кремнію (головно шахтарі та працівники металургійної галузі);
- люди, які перебувають в ізоляторі тимчасового утримання, узяті під варту, у місцях позбавлення волі; люди, які звільнилися із місць позбавлення волі; персонал цих закладів;
- медичні працівники;
- люди з уперше виявленими фіброзними залишковими змінами в легенях, які не отримували лікування від ТБ;
- люди із захворюваннями, що призводять до ослаблення імунітету (злоякісні новоутворення, цукровий діабет, імуносупресивна терапія, терапія інгібітором ФНП-α);
- люди, які курять, зловживають алкоголем чи вживають наркотики;
- мігранти, зокрема внутрішньо переміщені особи;
- військовослужбовці;
- люди, які раніше лікувалися від ТБ;
- люди із хронічними респіраторними захворюваннями, із пневмонією;
- люди з дефіцитом харчування або з індексом маси тіла ≤ 18;
- люди з гастректомією або шлунково-кишковим шунтуванням;
- люди із хронічною нирковою недостатністю;
- люди старші 60 років;
- вагітні та жінки протягом 3 місяців після пологів;
- люди, які перебувають у психоневрологічних диспансерах;
- люди, які перебувають за межею бідності;
- люди без визначеного місця проживання; люди, які живуть у притулках.
В Україні всі послуги з виявлення, діагностики та лікування від туберкульозу є безоплатними для пацієнтів. Запровадження нових підходів до лікування, безперервність і покращення доступу до лікування є частиною Державної стратегії розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню.